Методика роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі
Кожна дитина є особливою, і це незаперечно. Однак усе ж таки є діти, про яких кажуть «ОСОБЛИВІ» не для того, щоб підкреслити унікальність здібностей, а для того, щоб відмітити ті особливі потреби, які відрізняють їх від інших дітей. Незалежно від стану здоров’я, наявності фізичного чи інтелектуального порушення, кожна людина має право на повноцінне життя, освіту, якість якої не відрізняється від якості освіти решти людей.
З метою забезпечення права на освіту дітям з особливими освітніми потребами, зокрема з інвалідністю, керівники дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних та інших навчальних закладів, незалежно від типу й підпорядкування, мають забезпечити їм відповідні умови для навчання.
Для дієвої допомоги цим дітям, Україна і всі ми, повинні пройти той самий шлях, який давно подолали розвинуті країни світу, тобто навчитися бачити в них передусім особистість з усіма правами й потребами, лише потім певні фізичні відмінності, що, звичайно, ніяк не обмежують цю дитину в спілкуванні, навчанні та й будь-чому. Звичайно ж, постає питання про те, хто і як навчатиме таких дітей. Саме тому, передусім виходячи з інтересів таких дітей, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 15 серпня 20011р. №872 « Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання в загальноосвітньому навчальному закладі». Тобто інклюзивне навчання - це те яскраве світло в кінці довгого тунелю, що побачили хворі діти, для яких спілкування з ровесниками раніше було величезною розкішшю.
Але тепер значна проблема постала перед вчителями, до яких у класи прийшли незвичні школярі. Адже дитина з особливими потребами - це не просто учень, який не встигає у навчальній діяльності за потоком звичайних однолітків. Кожен із них – це окремий незвичайний світ, глибокий і ніким не пізнаний. Це загадка, яку важко, але необхідно розгадати.
Нині надзвичайної важливості набуває питання організації навчання дітей з особливими освітніми потребами, необхідність задовольнити дедалі ширше коло їхніх бажань, наблизити умови їхнього життя до умов життя здорових дітей, допомогти самореалізуватися, знайти своє місце в суспільстві.
Працюючи з такими дітьми, вчителю треба намагатися відповідати на потреби всіх учнів класу, щоб забезпечити рівність можливостей.
Педагогу в класі якого є дитина з особливими освітніми потребами варто дотримуватися стратегії у роботі з такою категорією дітей.
1. Дитині слід запропонувати безпечне місце, звідки вона могла б спостерігати за діяльністю інших;
2. Вчитель повинен слідкувати, щоб учень чітко дотримувався постійного порядку дій;
3. Потрібно сприяти залученню дитини до групової діяльності;
4. Варто використовувати позитивні підкріплення(усмішка, кивок головою);
5. Увагу треба звертати на зусилля, а не на результат;
6. Слід обмежувати рівень шуму;
7. Учитель повинен давати чіткі зрозумілі вказівки;
8. Педагог має навчити дитину контролювати свої дії;
9. Викладач повинен планувати заняття так, щоб була можливість проводити оцінювання та індивідуального навчання кожного учня;
10. Вчитель має надати можливість учню діяти самостійно;
11. Педагог повинен заохочувати колективні види діяльності, щоб сприяти соціальному розвиткові всіх дітей;
12. Учитель в своїй діяльності має використовувати досвід педагогів, які працюють із дітьми з вадами розвитку, використовувати сучасні ефективні підходи, збирати щонайбільше інформації для навчання дітей з особливими освітніми потребами.
Коли діти з особливими потребами навчаються разом зі здоровими дітьми, у всіх них є рівні можливості досягти успіху. При цьому оцінюються конкретні досягнення дітей, незалежно від їхнього інтелектуального, фізичного, соціального, емоційного стану. Готуючись до уроку педагог повинен чітко уявляти, що повинні засвоїти учні, враховуючи те, що в класі знаходиться дитина з особливим освітніми потребами. Узагалі розвиток і виховання дитини значною мірою залежить від індивідуалізації навчального процесу. Одним зі шляхів його забезпечення є диференціювання завдань. Серед головних положень, закладених у Державному стандарті початкової освіти є орієнтація освітньої системи на дитячу особистість та її розвиток.
Учень, особливо той, хто відстає в навчанні, має бути впевнений, що учитель зацікавлений у його особистісному зростанні, бачить найменші успіхи, радіє разом з ним. Завдання кожного педагога в інклюзивному класі навчити всіх і кожного шляхом роздільної організації навчального процесу на уроці в межах одного класу. Практика доводить, що особистісно-розвивальна спрямованість освіти неможлива без диференційованого навчання. Учитель, плануючи урок в інклюзивному класі, враховує потреби кожного учня, тому завдання диференціює: скорочується кількість письмових завдань або вони замінюються на усні повідомлення, надаються альтернативні завдання вправам із письма, особливо в молодших класах, дозволяється маркування в підручнику головного, необхідного для виконання матеріалу. Практикується повторення учнями інструкції щодо виконання вправи, надається додатковий час для завершення письмової роботи, застосовуються перфокарти, учнів забезпечують друкованою копією завдань, розміщених на дошці, тощо. Диференціацію проводять як за складністю, так і за самостійністю їх виконання, коли поступово змінюється міра допомоги вчителя. Кожен із дітей прагне досягти мети власними силами. Клас працює як єдине ціле, водночас кожен іде своєю стежкою. За такої організації роботи є можливість спокійно працювати з дитиною з особливим потребами безпосередньо на уроці й при цьому розвивати здібності сильніших учнів. Починаючи з 1-го класу, можна поділити дітей на три групи: сильна, середня, слабка й на кожному етапі уроку давати завдання з навантаженням, яке відповідає індивідуальним особливостям кожного учня.
Таким чином в інклюзивному класі учитель використовує гнучкий підхід до викладання та навчання для задоволення різних потреб у навчанні різних дітей. Якщо викладання стає більш ефективним, виграють усі діти, а не лише діти з освітніми потребами. У школі можна використовувати мобільний розклад - один із способів, який допомагає краще підлаштуватися під потреби дитини. Буває, для навчання потрібно, щоб учень був разом із класом, а іноді - у невеликій групі або навіть навчався наодинці з учителем .
З досвіду тоді такі діти прихильніше ставляться до оточення, їхній інтерес до навчальної діяльності зростає, у них з’являється мотивація до самоконтролю, частіше проявляються почуття гордості за себе, за продукт власної діяльності. Відбуваються позитивні зміни в розвитку навчальних умінь та навичок таких дітей. Кожна дитина переживає відчуття своєї значущості.
Батьки дітей з особливим освітніми потребами переконані,що найсприятливішими умовами для навчання і виховання їхніх дітей є звичайні школи, де вони можуть успішно навчатися, товаришувати з ровесниками та почуватися в безпеці.
Девіз методики Марії Монтессорі «Допоможи мені це зробити самому» повинен бути актуальним і домінантним в організації навчальної діяльності інклюзивного класу. При роботі з дітьми з особливими потребами провідною ідеєю є «Не зашкодь, не залиши без допомоги!» Учень в інклюзивному класі повинен почувати себе самостійним, корисним, потрібним в колективі своїх однолітків.
